Володимиру ЯВОРІВСЬКОМУ,
ПИСЬМЕННИКАМ,
ЖУРНАЛІСТАМ
Останнім часом у пресі, в радіоефірі, на телебаченні було поширено стільки вигадок, пліток, неправди стосовно Національної Спілки письменників України і подій навколо неї, що диву даюсь. Чи то журналістам не стає часу звернутися до джерел, проаналізувати, чи то роблено спеціально…
З чого все починалось? Мабуть, із того, що самі вибори голови НСПУ в жовтні 2001 року були оборудкою: з кворумом – 1 делегат від 10 письменників (завжди було 1 від 3), з необраними, а дописаними в список делегатів вже після голосування письменниками від Київської організації (серед яких і Володимир Яворівський), непроголосованими поправками та змінами до статуту НСПУ (стенограма протоколу голосування відсутня), з обранням Яворівського лише 84 голосами. Оце все й дало змогу обраному тоді головою НСПУ Володимиру Яворівському (не делегату письменницького з’їзду) кроїти все по-своєму. Тобто, вносити “свої” зміни в статут, обирати “своїх” голів обласних організацій, виводити з президії
“опозиціонерів” і вводити “своїх”, “дотиснути” прийняття статуту Дирекції управління майном (ДУМ), яка існує поза статутом НСПУ, але якій передане все майно Спілки.Володимир Яворівський проводить звітно-виборні збори в областях, при цьому безцеремонно втручається в роботу лічильних комісій, пояснюючи це правом голови НСПУ і народного депутата (право сюзерена?).
В Криму пан Яворівський, не задумуючись, порушує статут НСПУ – та що там статут
(!) – готовий навіть спровокувати міжнаціональний конфлікт аби влаштувати все “по-своєму”. Вже існуюча Кримська організація НСПУ не влаштовує Володимира Яворівського (чи в чомусь заважає?). В один день пан голова виписує 64 квитки новоспеченим членам Спілки (порушуючи всі норми статуту) і створює альтернативну організацію – і це всупереч думці членів президії, якою він завжди прикривається! Кримські письменники протестують, звертаються до всіх інстанцій, висловлюють недовіру Яворівському… Марно! “В Криму організацію НСПУ ніколи не очолюватиме українець чи татарин!” – відверто заявляє Володимир Олександрович. А через деякий час взагалі називає кримськотатарських письменників “татароязычными”. Сміх чи образа? Володимире Олександровичу, вони – тюркомовні.Харків. У письменників відбирають кабінет молодого автора. Ультимативно. Хто? Влада? Ні це теж відбувається з дозволу голови НСПУ.
Київ. Довготривалі вибори-перевибори голови Київської організації НСПУ. Ну, не влаштовує Леонід Череватенко Яворівського. Колючий, виступає проти, за ним чимало київських письменників. Григорій Штонь – не конкурент. Череватенко набирає 214 голосів. Ще ніхто ніколи з письменників не мав такої підтримки. Яворівський лицемірно вітає Череватенка з обранням, а сам готує нові збори. Проходить час і Яворівський оголошує Череватенка нелегітимним, бо протоколи лічильної комісії не затверджені на зборах. Отже, нові збори. Анатолій Погрібний набирає 165 голосів і проголошується головою Київської організації НСПУ. А… протоколи лічильної комісії знову не затверджені на зборах. Та це вже для Яворівського немає ніякого значення. Через водія Череватенку передають, щоб він протягом двох днів “виселився” з кабінету, вночі врізають у двері новий замок, картини відомої художниці Євгенії Янкевич із кабінета викидають у коридор…
“Ми перемогли!” – оголошує Яворівський. Є письменники, які з ним не згодні. І в Києві, і в областях. Утворюється оргкомітет із підготовки та проведення загальних зборів НСПУ. Загальні збори згідно із Законом України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, як і з’їзд чи конференція, є
вищим органом професійної творчої спілки. І протягом тижня проводяться такі загальні збори за участю письменників із 21 області. Яворівському висловлюється недовіра, головою обрана Наталя Околітенко. Звичайно, колишній голова Спілки такого не чекав. Він собі думав, що письменники будуть обурюватися, збирати підписи, навіть утворювати альтернативну організацію. Нехай! Це не відволікатиме його від політики і бізнесу. Аж тут…І приїхав же Яворівський на загальні збори, походив у коридорі, а в зал не зайшов. Злякався, що в очі йому скажуть багато неприємних речей, що голосуватимуть проти нього. А ваші прихильники так чекали, Володимире Олександровичу, що ви зайдете. І Фольварочний, і Рубан, і Степовичка, і Сапа, і Гнатюк. А ви ними прикрилися, як робите це завжди.
Після цього й почалося протистояння. Наступного ж дня Яворівський зачинився в Будинку письменників на Банковій, 2. Наталю Околітенко і ще декількох письменників біля зачинених дверей зустрів такий собі письменник Сапа, щось ультимативно декламував. Журналістка Зоя Завгородня кричала, що до Спілки прийшло “жидівське шобло” – і це поціновано Яворівським, бо вона була удостоєна від Володимира Олександровича лагідного “Зоєнька”. А навіщо було людей, які на той час прийшли на працю до Спілки, виставляти з кабінетів на коридор? Щоб вони не бачили тих, хто прийшов, чи щоб їх не бачили?
Потім у ніч із 2 на 3 листопада відбувається “захоплення Будинку письменників”. Ким і з якою метою – відповісти важко. Зрозуміло одне, що прихильникам Околітенко, так званій опозиції, це не потрібно, не вигідно, якщо вже бути точним. Новообране керівництво НСПУ на чолі з Околітенко наголошує на тому, що буде вирішувати всі питання тільки в правовому полі, без крику і лайки (як це робить “команда” Яворівського).
Захоплення будинку потрібно владі, як стверджує Яворівський? Упевнений, що якби влада хотіла “захопити” престижний будинок, вона б це зробила іншими методами, іншим способом.
Все, що відбулося, вигідно Яворівському. І факти – вперта річ – це підтверджують. Люди – і чимало – журналісти, депутати, “підсобні”, яких покликав Володимир Олександрович, з’їхалися до Будинку письменників протягом години. Готові були, чи що? “Захоплення” ними будинку знімалося на відеокамеру помічником депутата Яворівського (вже протизаконно). Демонстрація фільму відбувалася наступного дня, багато хто бачив, що водії Лебеденко Григорій та Бедя Володимир тримали Романа Коваля, а драматург Фольварочний стусав його кулаками і замірявся стільцем. Ніяких слідів погрому в приміщенні не виявлено. Міфічних автоматників придумала чергова тьотя Клава, яку Яворівський охрестив “героїнею України” і яка при народі отримала від Володимира Олександровича 1000 гривень (500 від нього особисто, а 500 від його соратників). Цікаво, це за вигаданих автоматників у камуфляжі?
(“Кажуть, троє автоматників…” газ.“Хрещатик” від 14 листопада ц.р. – ви їх бачили, панове журналісти, або хоч напишіть, хто каже?) Та й усі, хто брав участь у “штурмі” Спілки премійовані. Лебеденко за символічні гроші придбав мікроавтобус, а Бедя – автомобіль “шкода”. З яких запасів Володимира Олександровича ті авто, хто знає…Якщо вже нічні події зафіксовані на плівку, і їх бачили близькі до Яворівського письменники, депутати, журналісти, хай би Володимир Олександрович віддав той фільм на телевізію. І стало би зрозумілим, хто захоплював Спілку. Та й боятися Яворівському нічого, бо не він є фігурантом у фільмі, там інші, якими можна прикритися…
Яворівський, знову ж таки, прикриваючись колективним рішенням, виключає з НСПУ кількох письменників, а іншим “заколотникам” дає на роздуми місяць. Кого ж виключив колишній голова? Поета Юрія Каплана.
Юрій Каплан – заслужений працівник культури України, лауреат премій імені К.Симонова, В.Винниченка, міжнародної премії “Дружба”, володар диплома Регензбурзької міжнародної письменницької групи (Німеччина). Був заступником голови Київської організації НСПУ, голова комісії НСПУ з національних літератур і міжнаціональних зв’язків, член приймальної комісії НСПУ, координатор творчого об’єднання російських поетів України, президент фестивалів російської поезії України, редактор альманаху поезії “Юрьев День”; автор поетичних збірок “Обжигающий ветер” (1969), “Общая тетрадь” (1990), “Беглый звук” (1992), “Неровный стык тысячелетий” (1995), “Апрельский снегопад” (1997, Регенсбург, Німеччина), “Поля тяготения” (1998), “Вирус любви” (2000), “Ночной сторож” (2002), “Створки моллюска” (Гельзенкірхен, Німеччина, 2003), “Времени рваный ритм” (2002), а також чотирьох книг для дітей: “Анкины игрушки”, “Как Анка в детский сад ходила”, “Тельняшечка”, “Котенок Шульц”; упорядник і редактор поетичних антологій “Відлуння Бабиного Яру” (1991, 2001), “На хресті голодомору” (1993), “Перепустка до зони” (1996), антології сучасної російської поезії України “Киевская Русь” (2003, Мюнхен), антології “Киев.
Русская поэзия ХХ век” (2003).За що виключив? Причина досить проста. У прямому ефірі “Громадського радіо” Юрій Каплан дав цитати з деяких творів Володимира Олександровича і сказав, що той свого часу вихваляв комуністичну партію і паплюжив учасників Національно-визвольного руху на Західній Україні. Яворівський миттю відреагував: “Брехня!” (Про лексику, якою користується Володимир Олександрович, а також його прихильники взагалі треба говорити окремо – все це є в газетах, в ефірі). Володимире Олександровичу,
чому ж брехня? Цитую вас, пане Яворівський: “Він (український народ) знає свою історію не з чужих рук, не з уст стецьків, а з власного досвіду… Саме цей досвід допоміг йому зробити вибір своєї долі у двадцятому столітті – піти за комуністами”. І ще, знову ваше: “бандерівські варвари”, “жовтоблакитники з бункерів і криївок”, “кваліфіковані злочинці і яничари”, “зрадники, перевертні, запроданці”, “…наша пам’ять замінована вічною ненавистю до них” (Володимир Яворівський, “Яничари”, Книга 13. Пост імені Ярослава Галана. Памфлети, статті, нариси. Львів. Вид. “Каменяр”, 1984) – це про учасників Національно-визвольного руху, діти та онуки яких обрали вас народним депутатом на Львівщині. Подібні ваші одкровення і в книзі, за яку ви удостоєні Державної премії (“Вічні Кортеліси”). І не цитував би я вас, красномовний пане Володимире, якби ви просто по-людськи сказали: “Було. Писав. Час був такий. Визнаю. Каюсь …” А ви – “брехня”…То ви Каплана за цю, так би мовити, “брехню” виключили? Чи тому, що він – талановитий поет, а ви – посередній письменник? Ви заперечуєте те, що сказав Василь Стус, а він таки мав рацію: “…Яворівський пише як курка несе яйця, літаючи з Одеси в Хацапетівку…” (В.Стус, лист до дружини, листопад-грудень 1984). Згоден я зі Стусом, бо “Вічні Кортеліси
” написані й зібрані на рівні працівника районної бібліотеки, а премійовані вищою нагородою на вимогу часу (чи КПРС?).А чи перечитали Яворівського (хоч би “Ланцюгову реакцію”, “Вовчу ферму”, збірки оповідань) журналісти “Столичных новостей”, які подають: “…одна из самых ярких фигур в украинском писательском бомонде”? Чи не для них писав у своєму Колимському щоденнику В.Стус: “Культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня доба. Талановиті автори мовчать, або займаються бозна-чим…”? Чи не для них писав Олег Чорногуз “Аристократа із Вапнярки”? Не великий то секрет, що цей сатиричний твір про Володимира Яворівського.
Є ще одна річ, яку ви, звичайно ж, заперечуєте. В книзі Володимира Литвина “Політична арена України. Дійові особи та виконавці” (Київ: Абрис, 1994) подається лист (передрук із газети “Товариш”, №3 від 21 січня 1993 р.) до голови КДБ СРСР Ю.Андропова, одним із підписантів якого є Володимир Яворівський: “Мы, украинские советские писатели, решительно осуждаем действия так называемых литераторов Светличного, Стуса, Сверстюка, Караванского, братьев Горыней, Мороза, Черновола, Осадчего, математика Л.Плюща, В. Некрасова и др., погрязших в националистическом болоте и не раскаявшихся в своей антисоветской деятельности. Нет и не может быть прощения им, замахнувшимся на самое святое – на социализм, на вековечную дружбу между русским и украинским народами, на чувство семьи единой. Их писания, создаваемые с целью подрыва и ослабления советской власти, будут отброшены народом и историей. Заверяем Вас, что никаким отщепенцам не удастся рассорить нас с ленинизмом, с коммунистической партией, с законом. Украинский народ никогда им этого не простит!”
Далі в тій же книзі: “За повідомленням тижневика “Товариш”, фахівці Інституту судової експертизи Міністерства юстиції України зробили висновок, “що підпис від імені В.Яворівського… виконаний самим Яворівським Володимиром Олександровичем”.
Так, підписували ви того листа, чи ні?
Є ще питання, на яке досі немає відповіді. Свого часу ви, пане Володимире, як пише львівська газета “Поступ” (№16, 7-13 лютого 2002 р.) “…захопився порятунком чорнобильців”. Звернемося до газети “Сільські вісті” (№28 від 15 березня 1994 р.), де був надрукований документ Служби безпеки України №14/1509 від 15 червня 1993 р. за підписом заступника голови СБУ: “…У період 1991-92 рр. в Україну надійшла гуманітарна допомога від Міністерства оборони Німеччини в кількості 1600 одиниць транспортних засобів і 69 найменувань військового спорядження. Вся ця техніка була розташована в Закарпатській області на території Закарпатського облагросервісу. Потім ця техніка з ініціативи депутата Яворівського В.О. була розподілена поміж різних організацій і підприємств, 80 відсотків яких відношення до Чорнобиля не мають.
У ході перевірки фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Міжнародної організації “Союз Чорнобиль” виявлено, що МО “Союз Чорнобиль” заснувала 20 комерційних структур, які, не займаючись благодійною діяльністю, використовують податкові пільги й кредитні кошти держави.
Усі матеріали за підсумками перевірки МО “Союз Чорнобиль” та вказаних комерційних структур, після остаточного допрацювання співробітниками КРУ Мінфіну для подальшої оцінки та прийняття рішення будуть направлені до Генеральної прокуратури України”.
Мені здається, що вас, Володимире Олександровичу, дуже точно дехто називає одним з українських олігархів…
А ваша діяльність, пане Яворівський, на чолі ДемПУ? Ось тільки кілька свідчень людей, які з вами тоді працювали. Анатолій Здоровий, голова Харківського Товариства політв’язнів і репресованих: “Комуністичний вишкіл та подвійна мораль компартцековського та літературного номенклатурництва Яворівського в умовах демократії (й фактичної безконтрольності) проявилися безліччю таких дій і вчинків, які завдали непоправної шкоди українському національно-демократичному рухові… Дбаючи про свої кар'єрні справи та політичну й матеріальну годівничку, пан Яворівський готовий піти на все, аби лишитися на плаву…” (газ. “Вечірній Київ” від 18 березня 1999 р.). Валерій Кравченко, заступник голови ДемПУ, колишній політв'язень: “Зрада! Цей вирок є результатом діяльності всієї партії впродовж чотирьох років. Зрада! Це зміст діяльності того, кому партія надала найвищу довіру” (газ. “Киевские ведомости” від 1 червня 1998 р.).
“Розібравшись” із ДемПУ, Яворівський “взявся” за письменників. Нині опозиціонерів, тих, кого він виключив з НСПУ, називає “бездарами”, “заколотниками”, а його оточення лається: “люди з-під тину”, “камарилья”, “гады последние”, “троглодити” і т.ін.
Хто ж іще серед виключених? Наталія Околітенко.
Наталія Околітенко – письменниця, доктор біологічних наук, академік УАН; працювала редактором видавництва “Радянська школа”, літературним редактором газети “Радянська освіта”, кореспондентом журналу “Україна”; нині працює в журналі “Жінка”. Автор книг “Інтеграл Піфагора”, “Сніжні ягоди”, “Велика річка”, “Місяць активного сонця”, “Найкоротша ніч року”, “Казка про синього птаха”, “Годинник життя”, “Таємниця пентагіри”, “Парадокси професіоналізму”, “Базальтовые острова”, “Крок вікінга”, “На єдиній дорозі”, “Запах острова”, “Що записано в книгу життя”, “Таємниця точки Хе-Гу”, “ИХТ – целительная волна” (останні дві – в співавторстві з академіком Миколою Колбуном), “А ми – не праведники. Не праведники ми”. Автор близько тисячі публіцистичних, науково-популярних та наукових статей в українських та зарубіжних засобах масової інформації. За
сукупністю праць обрана академіком Української Академії Наук. Брала участь у розробці теоретичних біоінформаційних зв’язків у природі, що реалізувалося в медичній практиці та створенні нових сільськогосподарських технологій. Остання робота – “Основи системної біології” (у співавторстві з академіком НАН України Дмитром Гродзинським).Роман Коваль.
Роман Коваль – письменник, журналіст (член Національної спілки журналістів України), редактор газети “Незборима нація”; президент Історичного клубу “Холодний Яр”, автор книг: “Гасла і дійсність” (1990), “Чи можливе україно-російське замирення?” (1991), “З ким і проти кого” (1993), “Про ворогів, союзників і попутників” (1993), “Підстави націократії” (1994), “Філософія українства” (1995), “Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії” (1998), “Отаман святих і страшних” (2000), “Повернення отаманів Гайдамацького краю” (2001), “Трагедія отамана Волинця”(2002) – остання у співавторстві з Костянтином Завальнюком); упорядник, редактор та автор передмов (післямов) 10 книг: “Невольницькі плачі” Зеновія Красівського, “Українські герої” Анатолія Бедрія, “Героїзм і трагедія Холодного Яру”, “Кость Блакитний, отаман Степової дивізії”, “Записки повстанця” Марка Шляхового, “Медвин в огні історії”, “Українська афористика”, “Рейд у вічність”, “Самостійна Україна” Миколи Міхновського, “Кубанська Україна” та “Кобзарі в моєму житті” Рената Польового); автор понад 700 статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори; автор циклу радіопередач “Отамани Гайдамацького краю” (2000–2001); автор сценарію документального фільму “Незгасимий огонь Холодного Яру”; автор циклу радіопередач “Кубанська Україна” (2002 – 2003).
Оце ті люди “з-під тину”, яких з порушенням статуту виключив з НСПУ Яворівський. Виключених не запросили на засідання, не вислухали пояснень. Так не робили навіть у “старі добрі беріївські часи”. А ще ви дали вказівку, щоб письменників, які виступають проти вас, ваші вірні “побратими” виключали із НСПУ (в Хмельницькій, Одеській областях). Ця помста – репресії, чи агонія, Володимире Олександровичу?
ЗМІ звичайно зацікавлено реагують на події. Газети, радіо, телебачення… І відбувається якась катавасія вигадок, пліток, неправди.
Газета “Без цензури” (7-13 листопада 2003 р.):
“Наталка Позняк (кор.): - Ви допускаєте можливість переходу приміщення в інші руки?
В.Яворівський: - А чому б і ні? Адже у “статут”, який було “прийнято” в Пущі-Озерній, внесено пункт, який дозволяє продаж майна НСПУ, чого досі не було за жодного голови спілки…”
Володимире Олександровичу, я не буду користуватися вашою лексикою, скажу так: ВИ ОБМАНЮЄТЕ! Щоб це перевірити, треба лиш взяти до рук прийнятий на загальних зборах 29 жовтня Статут НСПУ. Якраз є два примірники, для вас і для журналістки. Немає там того пункту. А от у “вашому статуті”, пане колишній голово НСПУ, такий пункт є. Цитую: “4.10 Голова НСПУ …підписує разом із головою правління Літфонду НСПУ після відповідного рішення ради НСПУ документи про відчуження нерухомого майна Спілки”.
Щоб вже не повертатися до “вашого статуту”, пане Володимире, подаю ще одну цитату з нього: “4.10 Голова НСПУ має право відмінити або призупинити рішення загальних зборів та інших органів управління, посадових осіб, організацій НСПУ та у разі порушення ними чинного законодавства, Статуту НСПУ, статутів і положень організацій та структурних підрозділів Спілки”.
Хто ще в Україні має такі повноваження, які вписані у “ваш статут”?
Ще цитата з тієї ж газети “Без цензури”: “В.Яворівський: - У мене на руках ухвала Печерського районного суду, де чорним по білому написано: “…накласти заборону на реєстрацію протоколу та рішення зборів Національної спілки письменників України від 29.10.2003 року”.
По-перше, ви навіть не помітили, Володимире Олександровичу, як цією ухвалою Печерський районний суд таки визнав, що збори НСПУ відбулися.
По-друге, ухвала суду була про те, що позовна заява, яку ви організували від імені письменника П’янова, прийнята до провадження. Бо ж судове засідання було призначене на 17 листопада, що засвідчує письмовий виклик до суду, який отримала Наталка Околітенко.
По-третє, судове засідання не відбулося, бо пані суддя, яка написала ухвалу, є родичкою письменника Віля Гримича, – у даному випадку навіть прийняття нею справи до розгляду є незаконним.
Ну що ж це, знову неправда? Навіщо? Ви ж, пане Володимире, мали справу з судами і маєте нині. Рекомендую: кажіть і пишіть правду. Правду про те, що в кінці минулого року ви на парламентських слуханнях обмовили письменника Миколу Дмитренка (після цього прислали йому вітання з ювілеєм: “Побратиме!..”). Дмитренко подав на вас до суду за наклеп, але ні ви, ні ваш адвокат на судове засідання 20 жовтня ц.р. не прийшли. А прийдете 25 листопада? Чи боїтеся, що суд визнає вас наклепником?
До речі, один суд ви вже програли газеті “Киевские ведомости” про “захист честі, достоїнства та ділової репутації Т.Г.Шевченка”. Суд відмовив вам у тому, що члени НСПУ є “спадкоємцями творчості Т.Г.Шевченка”. А може, це був найголовніший суд, Володимире Олександровичу, і його треба було виграти будь-якою ціною?
Зараз ви збираєтеся подавати до суду на Околітенко, на Коваля, на міліцію, на газету “Молода Галичина”, на газету “Літературна Україна” і її працівників… На газету, якій ви особисто перекрили фінансування, ввели в борги. Головний редактор “Літературної України”, відомий журналіст Василь Плющ відійшов у небуття, не витримав тих негараздів. А ви і ваше оточення продовжуєте тиск на газету, на її працівників. Чи не через те, що письменницька громада, родина Василя Васильовича Плюща, журналісти “Літературної України” відмовили вам у виступі на церемонії прощання з Василем Плющем?.. (Як у вас та у Василя Фольварочного взагалі вистачило совісті прийти на церемонію прощання?) Якби така ганьба – не дай Боже! – трапилася б зі мною, я би з того ж дня на очі людям не показувався… А ви? Збираєтесь повернути борг “Літературній Україні”? Почали повертати? В доларах? Чи не пізно?..
“Украинская Инвестиционная Газета”, 11 ноября 2003 года, №45: “Дина Пархомчук (кор.): - В чём суть сегодняшнего конфликта в борьбе за имущество НСПУ?
В.Яворивский: - Наши оппоненты стремятся стать правопреемниками имущества Союза писателей. Уже ходят разговоры о возможности продажи его с аукциона. Да и дом Союза писателей, бывшее имение Игнатьевых, приглянулось многим”.
Володимире Олександровичу, до цього вашого інтерв’ю ніхто не чув про можливість продажу Будинку письменників з аукціону. А тепер, як ви кажете “…уже ходят разговоры”. То ким же вони, ті “разговоры”, спровоковані?
До речі в інтерв'ю газеті “Сегодня” (5 листопада ц.р.) Володимир Яворівський каже: “Имущество Союза писателей на сегодняшний день запущено и убого”, на радіо “Свобода” він же: “Та скільки там того майна, дві кімнатки”.
В “Газете по-киевски” (13-19 ноября 2003 г., №43): “…место расположения особняка – одно из наиболее “крутых” в Киеве. Здесь квадратный метр площади может стоить от 3 до 4,5 тысячи долларов. Что касается стоимости земли… то здесь одна сотка наверняка будет стоить все 20 000 долларов, а может, и больше…” Там же: “Если дом на Банковой, 2 относится к категории государственных памятников архитектуры, то продать его практически нереально, если действовать в соответствии с законом (Павел Ткач, ведущий специалист-оценщик консалтинговой компании “Самсон”)”.
Отож, пане Володимире, майно є, безцінне, і продати його – зась! Навіщо про це взагалі говорити? Краще, все-таки, розказати про орендовані площі майна НСПУ. Їх багато (площ), а інформації про використання коштів мало.
Цікавим є один з останніх номерів газети “Вечірні вісті” (№175 від 19 листопада). Володимир Яворівський на питання чи хоч щось він украв з майна українських письменників, відповідає, що взяв стос паперу, та ще: “…“краду” у НСПУ бензин”. Володимире Олександровичу, а кімнату №10 Будинку письменників, яку ви використовуєте як депутатський офіс, хоч всі знають, що ви депутат від Львівської області? Управління справами Апарату Верховної Ради України інформує: “…угода між Апаратом Верховної Ради України та Національною Спілкою письменників України про оренду кімнати №10 в офісі НСПУ по вул.Банковій, 2 не укладалася” (№15/24-1445 від 15 липня 2003 р.). Такий собі безкоштовний офіс на Банковій для помічників депутата Яворівського. А молодим письменникам колишній голова спілки відмовив – немає кімнат, шукайте в іншому місці.
В цьому ж номері “ВВ” Володимир Яворівський каже: “…документы о наших правах на здание (а также на прочую недвижимость) я сейчас на всякий случай надёжно спрятал”. Володимире Олександровичу, цього за законом робити не можна, бо це може бути потрактовано як крадіжка. Та й знаєте, а раптом хтось із письменників подумає чи скаже, що Яворівський, наприклад, майнові документи приховує, щоб потім довести будинки творчості до банкрутства? Треба буде ті документи перевіряти, а ви їх сховали так, що самі не знайдете. Всяке ж буває…
Зараз ви, пане Володимире, перебираєте той конструктив, з яким виступають “опозиціонери”. Зараз він вам потрібен, щоб прихилити до себе письменників. А раніше? Коли я вас запитував, чому не лобіюють письменники-депутати питання про пенсійне забезпечення письменників (щоб письменницькі пенсії були на рівні пенсій журналістів та науковців), чому цим питанням не займається президія НСПУ, ви при загалі весело відповідали: “Не час. Ось через рік візьмемо владу, і тоді все вирішимо…” Рік ще не минув, а потреба в позитивному іміджі виникла вже, тому все, що проголошують опозиційні вам письменники, ви берете на озброєння: і вирішення соціальних питань, і проблеми книговидання, і експлуатацію письменницького майна. Ви проголошуєте. А чи будете це робити… Маю великий сумнів.
А наостанок, пане Володимире, нагадаю вам і читачам кілька цитат із ваших колег письменників:
“У Володимира Олександровича є одна цікава риса – розвалювати усе, за що він береться” Станіслав Стеценко (Черкаси).
“Обласній спілці театральних діячів регулярно надходять кошти із Києва, а письменникам – ні. Чому письменники досі ходять у пасинках?” Станіслав Жуковський (Донецьк).
“Непорядність завжди викликає огидливе ставлення до особи, яка є носієм цієї негативної риси. Яворівський привніс в літературу політику, а з нею розбрат і зневіру. Часом здається, що він свідомо розвалює спілку письменників” Валерій Митрохін (Крим).
“Спілка сьогодні у вкрай тяжкому становищі. Фактично вона на грані загибелі” Станіслав Реп’ях (Чернігів).
“Є голова НСПУ. Не залежить, як і хто до нього ставиться. Як на мене, це абсолютний “прохіндєй”, я в опозиції до нього давно, однак він голова” Степан Колесник, який очолював Київську організацію НСПУ до Леоніда Череватенка.
“Всевладдя центрального керівництва і безправ’я обласних організацій створило можливість діяти безвідповідально” Віктор Тимченко (Харків).
“Володимиру Олександровичу вже давно треба визначитися, чим займатися – політикою чи літературою. І чесно сказати про це” Олександр Гунько (Нова Каховка).
“Вибух, панове-товариші, стався, і мав він статися обов’язково. Зокрема й через глухі перегородки, які між Києвом і областями набудував В.Яворівський. Через цинічну жадібність центру…” Микола Костенко (Полтава).
А на закінчення Марія Матіос (Київ): “На совісті Спілки письменників – чимало ганебних сторінок гонитв і ловитв совісних і різних інших душ…”
Це – пересторога.
Олексій Кононенко,
письменник