НЕ ПОСПІШАЙ, БО ВСТИГНЕШ!
(Відповіді Олексія Кононенка
на запитання газети "Слово і діло")
– Олексію, розкажи, про свої дитячі роки: що запам’яталося, яка була родина, з чого сміявся, і на кого чи на що “зуб” мав. Ти народився письменником? Чи не було вибору, бо не пощастило стати, наприклад, космонавтом?
– З дитинства найбільше запам’яталося, що мене завжди чимось приваблювало. Колодами під час будівництва хати, стіжком сіна у діда. Та завжди я був у маленькій виямці, яка мене рятувала. Або ще – кілька разів тонув: у ямі, де заколотили глину на толоці, в ставку. В юності ще раз тонув у далекій Тюменській ріці Конді, але напівживий таки виповз з холоднючої бистрої води.
Родина – такої ніде в світі немає. Тато, хай земля йому буде пухом, працював тяжко у сільському господарстві, але кожної вільної хвилиночки розповідав мені і моїм двом братам якісь казки, придибенції, історії, книги. Матуся вела все хатнє та дворове господарство, а ще була берегинею своїх хлопців – чоловіка, трьох синів, брата, діда. І нині наша рідненька чекає-виглядає синів у затишному селі Роздолля на Кіровоградщині. Сміявся я у дитинстві часто, радів життю і весело сприймав світ, бо на світлинах дитинства завжди усміхнений, а “зуб” мав на дворового пса Джека, який хапав мене за литки та на старшого сусідського Миколу, який мене товк. Але ж підріс, – і Джек побачив у мені хазяїна, і Миколі віддячив одного разу пам’ятно.
Читав змалку багато: індіанці, фантастика, “Фарбований лис” Франка, Котляревський, Нечуй-Левицький... Письменником – не мріяв. Дуже хотів стати футболістом, був чи не кращим нападаючим у районі. В десятому класі закохався і полилися вірші, незграбні, юнацькі, альбомні. На випускному екзамені з української літератури написав твір у віршах, зошит на 12 аркушів (де то він є?), і подався поступати до Кіровоградa “на вчителя”. Слава Богові, викладачі були мудрі, навчили вчитися, любити мову, слово. Першим доробком були вірші в студентській газеті… Нині маю зо двісті пісень, за два десятки книг та книжечок. За серію книг для дітей “Слов’янський світ” у 2003 році удостоєний премії імені Івана Огієнка.
– Може, ти заколотник з дитинства? Чи принциповий правдолюб з пелюшок?
– Заколотник? Так. Навчений колотити пісок з цементом та водою – будівельний розчин, а вже пізніше – каву. А постояти за праве діло міг у всі часи. І головне, чого навчив тато, – розібратися в ситуації, постаратися визначити позицію кожної сторони, не кричати, не впадати в істерику, у відчай, не розмахувати кулаками… Аргументи і факти!
– Чому ти встряв у політику: під ноги не дивишся? Може тебе політики “наздогнала”, як Яворівського?
– Нікуди я не встряв. Тим паче, у політику. А з приводу “під ноги не дивишся” усім читачам подарую дорогу для мене татову примовку: НЕ ПОСПІШАЙ, БО ВСТИГНЕШ. Щодо політики. Я ніколи не відмовлявся від того, що було, як це робить пан Яворівський. У радянські часи я був членом Комуністичної партії. Вийшов під час ГКЧП. Маю чисту совість і спокій, бо ніколи не був блюдолизом, не дозволяв на себе кричати і собою маніпулювати, і нікого “не здавав”. Пан Яворівський після Комуністичної партії вже у третій чи в четвертій партії, то я вже й не знаю, чи його політика “наздогнала”, чи він її “наздоганяє”.
У тому, що відбувається, з мого боку немає ніякої політики. Якщо бути точним, то я і мої однодумці виступаємо за дотримання статутних норм Спілки письменників. Статут НСПУ, пункт 4.4, г): “…голова… на час виконання своїх обов’язків припиняє перебування в будь-якій політичній партії”. Стенограма ІІІ з’їзду НСПУ (жовтень 2001 р.): “Пропонуючи делегатам затвердити протоколи лічильної комісії, її голова А.Гай вважав своїм обов’язком нагадати новообраному голові спілки, що за Статутом він не може перебувати ні в яких партіях і рухах. В.Яворівський, подякувавши письменникам за довіру, запевнив з’їзд, що вийде, згідно із Статутом, із партії “Реформи та порядок”.
Дивимося сайт Верховної Ради, 2002 р.: “Яворівський Володимир Олександрович… чл. Правління ПРП (з 05.1999)”. Довідник “Народні депутати України”, 2002 р.: “Яворівський В.О. Партійність (на момент виборів): Партія “Реформи і порядок”. Тобто, Володимир Яворівський обманув письменників, більше того, порушив і продовжує порушувати Статут НСПУ. Чому? Бо ПРП вигідно, щоб один з її керівників був при такій “видатній” посаді, а Яворівський не може вийти з партії, бо став депутатом за її підтримки. А письменникам нема діла до того, що голова Спілки порушує Статут НСПУ? Сам порушує, інших виключає... А ПИСЬМЕННИКАМ НЕМА ДІЛА…
– Чи можеш коротко описати динаміку твоїх власних відчуттів щодо перебігу спілчанського конфлікту? Хто допомагав, а хто, може, й зрадив?
– І легко, і складно. Складно тому, що я досить багато прочитав документів і матеріалів про діяльність Літфонду НСПУ, “Дирекції управління майном (ДУМ) НСПУ”, пана Яворівського і ще інших нинішніх керівників НСПУ. Тобто, якщо брати це все в повному обсязі, як АЛФАВІТ, то я можу починати з будь-якої літери. А тим, хто не в матеріалі, треба розказувати від “А” до “Я”.
А коли коротко, суть конфлікту у тому, що НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ НА СЬОГОДНІ Є НЕ БІДНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ, щоб там не казав пан Яворівський. Експлуатація Будинків творчості письменників в Ялті, Коктебелі, Одесі, Ірпіні, прибуток від оренди площ на вул. Банковій, 2 (Будинок письменників) та вул. О.Гончара, 52 (видавництво “Український письменник”) у рік може складати не один мільйон гривень.
Прикладів недбалого, нехлюйського ставлення до письменницького майна досить, усі вони на поверхні. Дивує лиш те, що ПИСЬМЕННИКАМ НЕМА ДІЛА до того, що відбувається.
Хто допомагав? Нам багато хто допомагав і допомагає. Дехто відкрито, а дехто, не афішуючи. Хто зрадив? Це дуже важливо для мене – ніхто не зрадив. Багато письменників не визначилось, а це означає лише те, що вони не знають того АЛФАВІТУ, про який я казав, не знають дійсного стану справ. Хтось і не хоче знати. А ще когось обдурюють, ніби ми прагнемо розколу і т.ін. Ми їм не судді. Час покаже. Люди розберуться.
В той же час, на тлі серйозних речей відбуваються події смішні до глупства. Наприклад, посередній письменник Володимир Яворівський виключає із Спілки талановитого поета Юрія Каплана. Василь Рубан добровільно оголошує себе в’язнем, тобто, заявляє, що він ходитиме “руки за спину”, щоб не ручкатись з опозиційними письменниками. Левко Лук’яненко відмовляється від рекомендації Романа Коваля і просить рекомендацію у Анатолія Дімарова. Та ж, від того Роман Коваль не перестане бути письменником. А Левко Лук’яненко, якого я поважаю як громадського і політичного діяча, навіть якщо візьме рекомендації в усіх лауреатів Шевченківської премії, не стане письменником.
– Чи задоволені “заколотники” станом справ на сьогодні?
– Про “заколотників” не знаю. А ті письменники, які виступають за наведення порядку у нашому господарстві, не задоволені! Не задоволені тим, що держава крізь пальці дивиться на розбазарювання майна, на безгосподарність і безвідповідальність матеріально (!) відповідальних осіб. І нехай, пан Яворівський не пересмикує. У Статуті НСПУ є дуже гарні слова:
“…свобода творчості несумісна з адміністративним втручанням держави чи будь-якої політичної партії у справи НСПУ”. Хіба ПРП, до керівництва якої входить Володимир Яворівський, – не політична партія? Володимире Олександровичу, панове письменники, читайте ж правильно: цитата стосується свободи творчості, а не майна. ДЕРЖАВА НЕ ПОВИННА ВТРУЧАТИСЯ У ТВОРЧІ СПРАВИ! А коли щось незрозуміле відбувається з майном, яке держава передала у власність НСПУ, то втручання держави просто необхідне!Як можна реагувати, що КРУ перевіряє НСПУ і не помічає нецільового використання бюджетних коштів у сумі 30 тис. грн.? Що, мала сума?!
Як можна ставитися до того, що ДУМ НСПУ, орендою площ у видавництві “Український письменник”, ремонтом кафе “Еней” (і паралельно ремонтом квартири Володимира Яворівського) керує людина із середньою освітою, колишній водій Володимира Олександровича Григорій Лебеденко? Маю сумнів, що є кошторис на ремонт кафе, проектна документація…
Пан Яворівський скрізь каже, що відремонтовані очисні споруди в БТП “Коктебель”. Очисні споруди, на які витрачено понад 200 тис. грн., не працюють. Знову ж: де кошторис, проект?..
– “Заколотників” часом називають “владолизами”. Ти вже звик до таких кпинів?
– Я до заколотників ні в лапках, ні без них не відношусь, тому аж ніяк не реагую на всілякі кпини. А те, що пан Яворівський і дехто ще з його “команди” люди лайливі і нестримані, це питання культури, виховання. Суддя їм Бог та громада. Щодо влади, то всі гілки цієї “біди” – наші, українські. І треба знаходити можливість співпрацювати і з Верховною Радою, і з Кабінетом Міністрів, і з Адміністрацією Президента.
– Багато сторонніх коментаторів весь час згадували про “неприйнятні методи боротьби”. Поясни, про що йдеться?
– Свята правда – “сторонні коментатори”. Але ж, дивує, що і письменники які працюють у Спілці, тиражують неправду. Скільки часу минуло, здається вже і посміятися встигли над баєчкою про “автоматників у камуфляжі”. Зрозуміло – що казка страшніша, то цікавіша…
Але ж читаємо в “Літературній Україні” від 11 грудня ц.р. Валерій Герасимчук: “…нічна атака людей у камуфляжній формі з автоматами наперевіс на приміщення Спілки…”. Валерій це бачив на власні очі? Ну як так можна бре…, вибачте, обманювати?! Валерію, ти працюєш у Спілці, попроси Володимира Олександровича, щоб він показав відеофільм під назвою “Захоплення спілки”. І не тільки тобі, а широкому загалу. Щоб зняти коментарі про “неприйнятні методи боротьби”.
Пояснюю. Незважаючи на шалений спротив з боку пана Яворівського і його “команди”, відбулися загальні збори НСПУ. Згідно із Статутом НСПУ. Ухвала Печерського районного суду про нелегітимність зборів не дійсна, бо судового засідання не було. Ухвала написана одноосібно суддею Гримич М. 5 листопада. А судове засідання було призначене на 17 листопада, що засвідчує письмовий виклик до суду Наталі Околітенко. І знову судового засідання не відбулося, бо Київський апеляційний суд передав справу до Святошинського районного суду у зв’язку з тим, що суддя Гримич М. є родичкою письменника Гримича В., а
тому розглядати справу не має права – закон є закон, панове. У рішенні Святошинського районного суду читаємо таке:“…суд вважає, що у оргкомітету з підготовки та проведення зборів були всі підстави на їх скликання.
29.10.2003 р. збори відбулися і були прийняті рішення по всіх пунктах порядку денного.
Далі:
…суд вважає необґрунтованими твердження позивача та його представника про незаконність організації та проведення загальних зборів НСПУ.
Не можна вважати недійсними протоколи загальних зборів і прийняті на них рішення.
Далі:
…керуючись ст.ст.10, 15 Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, ст.ст.15, 30, 62, 202, 203 ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову П’янова Володимира Яковича до Національної спілки письменників України, Околітенко Наталії Іванівни про визнання недійсними протоколів та рішення зборів НСПУ”.
Хіба до цього присуду потрібен коментар?
– Як, на твою думку, відобразиться “листопадовий заколот” у творчості українських письменників?
– Гадаю, що обов’язково з’являться іронічні, сатиричні, саркастичні речі, анекдоти, епіграми. А то й роман чи повість, хто напише. Знаю, що вже є. Пропоную свою епіграму:
Поставлять пам’ятник небозі,